Народний Рух України

      Коли весною 1994 року я заступив на посаду голови Одеської крайової організації Народного Руху України, то у сейфі, де мали зберігатись документи організації я знайшов лише біля сотні облікових карток на членів партії і більше жодних паперів. Призначеним на посаду я був проводом організації. Попереду ще мала відбутись конференція, яка мала затвердити або відхилити мою кандидатуру. Передачі справ як таких не відбулось, оскільки мій попередник вже на наступний день виїхав до Києва, де мав зайняти якусь відповідальну посаду в центральному апаратів партії. Пізніше він розповів мені байку про те, що з метою увіковічнити подвиги організації він передав всі папери організації до якогось архіву. Ясна річ я в ту байку не повірив, трактуючи відсутність паперів як спробу ускладнити мою роботу раз і приховати низький рівень організаційної роботи і ведення відповідної документації - два. Погодившись очолити організацію, я і близько не підозрював про численні скл...

      З історії Руху       Газета Рух № 2, травень, 1995 рік       Прапор комуністів має колір крові, прапор України - колір безхмарного неба та пшеничного поля (розмова в редакції)       В розмові приймають участь доктоор фізико-математичних наук, професоор Швець Валерій Тимофійович та кандидат філософських наук, доцент, редактор газети Рух Батюк Іван Григорович.       В кінці квітня Одеська обласна рада народних депутатів прийняла "історичний документ" - звернення до парламенту України про денонсацію Біловіжської угоди. Валерію Тимофійовичу, яке ваше ставлення до цієї події?       Це звернення є, фактично, закликом до скасування незалежності України. Воно не є випадковим і цілком узгоджується з іншими кроками в тому самому напрямку. Я маю на увазі, зокрема, запеклий опір обласної ради будівництву...

      З історії Руху       Газета Рух № 1 квітень 1995 рік       Було це восени 1948 року в сели Дмитрівка Кілійського району, де я тоді працював як молодий спеціаліст в колгоспі імені Фрунзе. Мешкав я у сільській родині коваля-одноосібника (на жаль прізвища не запамйатав). Він мав свою кузню. Фахівець був неперевершений. Обслуговував односельців. Виконував роботу і для колгоспу, за що йому писали трудодні.       Якось при розмові господар розповів, що коли відступали румунські війська, йому говорили, щоб він разом із родиною тікав до Румунії, бо всіх, як тільки прийдуть більшовики, заженуть до колгоспу. А хто не вступить до нього і буде сперечатись, того відправлять до Сибіру. Наприкінці вересня так воно і сталося. Після трудового дня я повечеряв і заснув міцним сном. Прокинувся від того, що хтось мене тряс і стягував ковдру. Я підхопився і тут мене вдарили по ...

      Професор Уйомов Авенір Іванович належав до зірок першої величини і не лише Одеського державного університету. На жаль, він не читав лекцій нашому курсу, але я познайомився з ним ще в студентські роки, відвідуючи його філософські семінари. Неочікувано наші життєві шляхи перетнулись у девйяності роки минулого сторіччя, коли я очолив Одеську крайову організацію Народного Руху України. З великою радістю я дізнався, що Авенір Іванович був членом НРУ від моменту його утворення. Я запросив його до проводу організації і він радо погодився. Тоді в проводі було 5 професорів і 3 доценти. Це був потужний високоінтелектуальний керівний орган. Авенір Іванович не лише своїм професіоналізмом, життєвою мудрістю і енергією впливав на прийняття всіх важливих рішень, а й приймав участь у наших політичних акціях. Памйатаю, як ми стояли поруч при пікетуванні Російського консульства в Одесі з приводу війни в Чечні. Ми займали плече до плеча один бік вулиці, а проти нас — на п...