Вони були першими

      Коли весною 1994 року я заступив на посаду голови Одеської крайової організації Народного Руху України, то у сейфі, де мали зберігатись документи організації я знайшов лише біля сотні облікових карток на членів партії і більше жодних паперів. Призначеним на посаду я був проводом організації. Попереду ще мала відбутись конференція, яка мала затвердити або відхилити мою кандидатуру. Передачі справ як таких не відбулось, оскільки мій попередник вже на наступний день виїхав до Києва, де мав зайняти якусь відповідальну посаду в центральному апаратів партії. Пізніше він розповів мені байку про те, що з метою увіковічнити подвиги організації він передав всі папери організації до якогось архіву. Ясна річ я в ту байку не повірив, трактуючи відсутність паперів як спробу ускладнити мою роботу раз і приховати низький рівень організаційної роботи і ведення відповідної документації - два. Погодившись очолити організацію, я і близько не підозрював про численні складності цієї посади. Потрібно було тримати удар долі. І перше, що я зробив у наступні дні - це зателефонував всім членам партії, облікові картки яких я виявив. Рух оголосив себе партією з фіксованим членствоом у 1991 році.Саме цим роком і були датовані облікові картки. Проте за декілька наступних років життєві обставини у багатьох членів партії змінились. Своє членство в партії підтвердили лише наступні особи:

      1.Аксанюк Михайло Васильович,

      2.Балан Тамара Тимофіївна,

      3.Безсмертний Микола Павлович,

      4.Березюк Євгеній Мойсейович,

      5.Вацко Сергій Олександрович,

      6.Верб Віктор Володимирович,

      7.Вінокур Сергій Семенович,

      8.Віссовський Костянтин Володимирович,

      9.Волошин Станіслав Іванович,

      10.Геращенко Вадим Леонідович,

      11.Голубкова Ірина Валентинівна,

      12.Грабчак Всеволод Пилипович,

      13.Горбовецький Юрій Євгенович,

      14.Гуменна Людмила Михайлівна,

      15.Гуцалюк Сергій Борисович,

      16.Дехтяр Валерій Миколайович,

      17.Дехтяренко Валентин Іванович,

      18.Друченко Володимир Маркович,

      19.Зіненко Борис Семенович,

      20.Камінський Олександр Вікторович,

      21.Капленко Георгій Кіндратович,

      22.Кіяткін Петро Сергійович,

      23.Крохмаль Михайло Семенович,

      24.Кузнєцов Олексій Валентинович,

      25.Кучерявий Анатолій Дмитрович,

      26.Марушевський Леонід Арсентійович,

      27.Ночвіков Анатолій Іванович,

      28.Ольшевський Віктор Броніславович,

      29.Парасюк Анатолій Олександрович,

      30.Парфенюк Василь Миколайович,

      31.Плав`юк Іван Семенович,

      32.Поліщук Володимир Іванович,

      33.Радауцький Юлій Онисимович,

      34.Романенко Павло Іванович,

      35.Саакян Авак Аречинович,

      36.Сєвєрчуков Сергій Вікторович,

      37.Сірий Леонід Михайлович,

      38.Співак Василій Никифорович,

      39.Скалозуб Володимир Миколайович,

      40.Тельчак Анатолій Андрійович,

      41.Тарасов Сергій Олександрович,

      42.Терещенко Юрій Валентинович,

      43.Тимчук Ніна Арсентіївна,

      44.Торба Сергій Григорович,

      45.Трок Саніл Ілліч,

      46.Федчін Ігор Юрійович,

      47.Холодовська Віра Василівна,

      48.Циба Володимир Іванович,

      49.Чекерлан Аркадій Миколайович,

      50.Чубалін Олександр Тихонович,

     

      Вони не лише підтвердили своє членство в партії, а і приймали активну участь у всіх наших публічних акціях. А їх було дуже багато. Популярність Руху почала в Одесі зростати. Майже на кожному проводі, а ми збирались раз на тиждень, ми приймали нових членів партії. За два з половиною роки кількість членів партії зросла до 340 осіб. Поступово налагоджувалась партійна дисципліна, що проявилось, зокрема, у тому, що члени партії почали регулярно сплачувати членські внески. Ми змогли, вперше і востаннє в істоорії Одеського Руху, утримувати платну посаду голови управи. При мені це була єдина платна посада в організації, але її наявність радикально покращила організаційну роботу організації. Раз на пів року я звітував у центральний провід про кількість членів в організації. І кожного разу мене запитували про те, куди я дів 3000 членів партії, про які звітував мій попередник. Так я і не зумів переконати керівництво партії у тому, що в Одесі ніколи не було такої масової організації. Мій наступник, який мав досвід керівної роботи в одному з райкомів комуністичної партії України Одеської області не став сперечатись. Він просто приписав один нуль до тієї кількості членів, яку я подавав на гору і всі були задоволені. Розслідуваня ніхто не проводив. Нікого не здивувало, що за один місяць чисельність організації зросла вдесятеро.

      Люди, що фігурують у наведеному списку були першими в Одесі, хто став під прапор Народного Руху України. Вони були моєю надійною опорою у всіх наших акціях. Саме їх приклад впливав на рішення інших одеситів вступати в нашу партію. Цікаво, що серед облікових карток я не занйшов власної облікової картки, хоча вступив у Рух практично відразу після того як він оголосив про фіксоване членство в партії. Не знайшов облікової картки професора Авеніра Івановича Уйомова, інших професорів і помітних особистостей Одеси. Складалось враження, що ці облікові картки з якоюсь метою просто були видалені з картотеки. Надаліі я сподіваюсь написати окремо про кожну яскраву особистість, яких була багато в організації, але натепер хочу висловити щиру, хоча і запізнілу вдячність тим небагатьом одеситам, прізвища яких наведені в даній статті. Саме завдяки їм Рух в Одесі відбувся і тим самим довів, що Одеса - це цілком українське місто.